Українському мандрівному філософу Григорію Сковороді – 300 років. Але зі Сковородою так, що він з часом не застаріває, а є актуальним для всіх поколінь, які його прочитують і знаходять щось для себе. Він був диваком, але речі, які його хвилювали – вічні, а тому актуальні і зараз, в наш час.
«Хто добре запалився, той добре почав, а добре почати – це наполовину завершити», – писав Григорій Сковорода.
Але з чого почати, що розповісти про мандрівного філософа, про якого написано тисячі книжок чи творів?
Може з того, що він вважав, що треба займатися тим, що милуєш, у що вкладаєш душу?
Говорять же ж нині: Люби те, що робиш, а роби – те, що любиш!
Дивак
Сам Григорій Сковорода не менш цікавий, аніж його філософська спадщина.
Не міг всидіти на одному місці, постійно був у русі, звідусіль його звільняли, бо не зраджував принципам і своїм переконанням. Не їв м’яса і риби – харчувався раз на день після заходу сонця (як мусульмани під час Рамадану). Спав по чотири години на добу.
Іконічний образ Сковороди – це мандрівник «без кола й двора», як би по-народному сказали, з обов’язковою торбиною за спиною. А в тій торбі – Біблія і його власні рукописи. Ну, й сопілка або флейта, які його всюди супроводжували. На старість вже ходив з пасохом як якийсь пророк – а може й був ним?
Античність
Сковорода добре знав античну філософію його називали то «українським Сократом», то «українським Платоном, то «українським Конфуцієм» навіть.
Але за стилем життя був радше «українським Діогеном» – той жив у діжці, а Сковорода не мав власної стелі над головою – можливо, тоді тісніший зв’язок з небесами, з Богом?
Сковороду цікавили теми Бога і знань, любові і дружби, душевного спокою і гріха, людських вад і людської сили… Стрижень його філософії – самопізнання, внутрішній світ людини, її внутрішній космос, всесвіт. «Пізнай себе!» – вчив він.
«Щоб пізнати Бога, треба пізнати самого себе» – Григорій Сковорода
«Сковорода – це філософ свободи і життєтворчості. Він – для кожної людини. У нього є поради, як бути нещасливим і як бути щасливим, який шлях обирати», – каже в інтерв’ю професорка філософії Марія Култаєва з Харківського Національного педагогічного університету імені Сковороди.
«Сковорода говорив про «видиме» і «невидиме» і зараз це дуже актуально. Бо яке зараз суспільство – суспільство селфі. Пізнай не себе, а пізнай своє селфі. Такий підхід зараз, але ж Сковорода каже – пізнай себе!»
А ще Сковороду хвилювала тема Бога, (справжньої) віри, християнські цінності. Сам Сковорода в ченці не постригся, але мандруючи, любив зупинятись в монастирях.
«Усе минає, тільки любов після всього зостається». Усе минає, але не Бог і не любов» – Григорій Сковорода
Він народився в козацькій родині Сави Сковороди в Лубенському полку на Полтавщині.
Його батько буз безземельним, але Григорій був не з бідноти – батько торгував вином, а ще ніби мав горілчаний промисел.
Любов до вина проступить у Григорія, коли він поїде працювати до «Токайської комісії» в Угорщину, де ця Комісія закуповувала вино для російського імператорського двору.
«А ясно, що класно філософствувати після літра токайського!» – каже письменник Андрій Любка, який був приємно вражений меморіальною дошкою Сковороді в угорському Токаї.
«Добрий розум робить легким будь-який спосіб життя» – Григорій Сковорода
Майже все своє життя – особливо другу його половину (а мандрівним мудрецем Сковорода став після 1769 року і залишався до смерті в 1794 році) він був «безсрібреником», свідомо бідував, але все одно був щасливий.
Фонтан з підтекстом
У незалежній Україні про Сковороду дізнались усі – бо він з’явився на 500-гривневій купюрі.
На цій же банкноті також і сковородинський малюнок незвичного фонтану. Цей фонтан водою наповнює такі різні за формою посудини.
«Ідея цього фонтану може полягати в тому, що ти можеш бути посудиною, судиною невеличкого обсягу, але головне – бути наповненим», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода філософ Володимир Єрмоленко, наголошуючи, що життя треба жити на повну, ким би і яким би ти не був.
Сковорода був музично обдарований – гарно співав, грав на скрипці, флейті і бандурі. Кобзарі ходили Україною співали його пісень – часом навіть не знаючи, хто автор.
У Глухові – в тому Глухові, звідки пізніше почнуть свій музичний шлях композитори Максим Березовський та Дмитро Бортнянський – Сковороду відібрали в 1741 році до придворної капели імператриці Єлизавети в Санкт-Петербурзі.
Але там Сковорода пробув лише пару-трійку років і повернувся до України.
В радянські часи зі Сковороди ліпили атеїста, соціаліста і революціонера. У відомому класичному фільмі «Григорій Сковорода» режисури Івана Кавалерідзе 1958 року Сковорода ніби як «біблієборець» і передвісник майбутньої більшовицької революції. Фільм з’явився якраз під час хрущовської боротьби з церквою і планами збудувати комунізм ще для того поклоніння радянських людей…
«Жоден диявол не завдає більше шкоди, аніж удавані друзі» – Григорій Сковорода
Під час нинішньої війни російські ракети вдарили по Музею Сковороди на Харківщині. Музей зруйновано, але пам’ятник Сковороді встояв.
У Києві, на Подолі, є пам’ятник Сковороді, але він під час війни і російських обстрілів української столиці зараз захищений бетонними плитами.
«Що Сковорода уособлює? Він уособлює Via Lucis – шлях світла. І шлях світла – він відкидає це все. Я вважаю, що Сковорода захистив нас і що він має реінкарнацію. Що наші хлопці, які нас захищають, – вони мають в собі частинку Сковороди. І через це нас не можна перемогти, бо Сковорода закликав «Пе-ре-ма-гай!», коли він бився з сатаною. І ото у нас бійка із сатаною зараз і йде», – каже в інтерв’ю докторка філософських наук з Харкова Марія Култаєва.
Сковорода закликав «Пе-ре-ма-гай!» коли він бився з сатаною. Зараз бійка із сатаною і йдеМарія Култаєва
На життя Сковороди припало закручування імперською владою українських гайок – скасування козацьких вольностей.
Ліквідована Гетьманщина (1764), скасований полковий козацький устрій на улюбленій Сковородою Слобожанщині (1765–1770), остаточно зруйновано Запорізьку Січ (1775), закріпачують селян – вчорашніх козаків (1783–1790).
Любив Україну і був європейцем
Сковороду тягнуло в Україну – він до неї постійно повертався – зокрема з Росії, в якій кілька разів оселявся, але кожного разу ненадовго. Як писав його біограф Ковалинський, «Сковорода любив свій рідний край, свою любив Україну».
Але Сковорода також побачив і Європу – побував в Угорщині, Австрії, Словаччині, Німеччині, Польщі. Філософ володів латиною, грецькою, гебрейською, польською, німецькою мовами.
Чи є Сковорода сучасним?
Так, звісно. Він дуже популярний у молодіжних інтелектуальних колах, його обожнює студентство. Але також він залишається і «народним філософом» – багато хто в Україні знає хоча б кілька цитат Сковороди…
Багатьом молодим людям подобається мандрівний образ, бо Сковорода, за висловом одного видання, «ловив кайф від мандрів». А мандруючи, можна теж пізнавати світ.
«От Сковорода, наприклад, стоїть у київському метро. І от він притулився до колони на станції Тараса Шевченка. Такий стоїть собі чувак, в нього така модна гіпстерська зачіска, як у Котигорошка. В нього такий простий аскетичний наряд, який пасує до літа, із льону. В нього якась торба через плече, у нього мінімум речей. Це людина – вегетаріанець, це людина – ізотерик, який шукає якісь духовні практики, намагається зрозуміти себе, зрозуміти світ. Мені здається, що це гіпстер, якийсь ідеальний символ гіпстерства», – ділиться роздумами Андрій Любка про те, яким би був Сковорода зараз.
Сковорода дуже відповідає ноті часу, бо чому зараз люди розгублені у світі? Бо живуть чужим життям. Сковорода нас вчить цього не робитиВолодимир Єрмоленко
«Сковорода дуже відповідає ноті часу, бо чому зараз люди розгублені у світі скрізь? Тому що вони живуть чужим життям. Тому що коли вони обирають професію, то вони обирають не те, яка мета цієї професії, яка цінність за цією професією схована, а що ця професія дає для нашого комфорту і так далі. І потім виявляється, що люди живуть чужим життям, відчужуються від того, що вони роблять. І вони стають нещасними, вони стають роздвоєними, вони стають відчуженими. Сковорода нас вчить цього не робити», – міркує про сучасність філософа Володимир Єрмоленко.
«Світ не спіймав»
Мабуть, найвідоміший вислів Сковороди, написаний на його прохання на його могилі, звучить так: «Світ ловив мене, та не спіймав».