Я несу в своїх долонях свічку,
Свічку пам’яті про втрачених людей,
Про жадані колоски пшениці,
Які з страхом притискали до грудей.
Хай горить вона і не згасає,
Свічка болю, як гірка сльоза,
Знов минуле в вічність промовляє,
Голос правди лине в небеса.
Реквієм немов молитва ллється,
Плаче свічка, як жива душа,
Чорні тіні стукають у серце,
І зникає вічності межа.
Свічка пам’яті уже не згасне,
Доки очі дивляться на нас,
Очі тих, хто згинув передчасно,
Їх ніколи не забуде час.
Хай небу кожна вклониться людина,
Закарбувавши цей страшний урок,
Палають свічки, впавши на коліна,
І молиться пшеничний колосок.
Юлія Л.
